Нові відгуки

Якщо ти не такий, як інші, то приречений на самотність...ця залишила незабутнє враження. Вона не тільки розмірковує про майбутнє, але й торкається глибоких філософських питань, проникаючи в самі основи людської природи. Твір висвічує приховані небезпеки, які можуть підстерігати у гонитві за щастям, технологічним прогресом та утопічними мріями. Вона змушує критично осмислити свій власний підхід до життя, замислитися про цінність індивідуальності, роль особистої відповідальності і важливості прагнення до самопізнання. Роман Гакслі — це не просто попередження про потенційні страхи майбутнього, а й глибокий філософський трактат про сенс людського існування. Книга змушує замислитись над багатьма складними питаннями. Окремо варто відзначити майстерність Гакслі у створенні переконливої та деталізованої картини майбутнього. Кожен елемент соціуму твору, від способів розмноження до способів розваги, опрацьований настільки добре, що читач почувається зануреним в альтернативну реальність. Щастя досягається не шляхом досягнення цілей та самореалізації, а шляхом усунення всього, що може спричинити дискомфорт. Це усунення болю, а чи не пошук істинного блаженства. Саме в цій здатності заглушити негативні емоції, позбавляючи людини внутрішнього життя, і полягає небезпека, описана Гакслі.

Ще одна блискуча антиутопія! Це той твір, коли читаєш і розумієш її актуальність, не дивлячись на те, що вона написана 1932 Звідки у автора такий дар передбачення? Ось реально, звідки? Про що? Як на мене, то про те, що людина ніколи не зможе бути щасливою. Яким би не був соціальний устрій, є окремі люди, і це не завжди залежить від кастовості чи запрограмованостіі, яким щось завжди заважатиме насолоджуватися життям. Можливо, уміння мислити, чи якісь зовнішні вади, чи, навпаки, переваги, а, може, промінчик сонця чи власний характер? Вони завжди знайдуть або надумають причину. Щоправда, більшість поруч з ними цього не зрозуміють, то ж владні структури будуть вимушені ізолювати їх, для загального спокою. "— І в цьому, — повчально додав Директор, — таємниця щастя й доброчинності: люби те, що тобі судилося. Все виховання зводиться до того, щоб примусити людей любити своє невідворотне соціальне призначення." І щоб цей принцип запрацював, були знищені родини, діти народжувалися у пляшечках, ще до народження розподілені по класах: від простих роботяг до еліти. Але одне у них було спільне - вони були ідеальними споживачами. А паралельно жили дикі люди, що народжували і любили, але й вони існували в суміші вірувань та обмежень. Їхнє життя було важким і страшним То ж чи існує компроміс? Здається, що ні. Автор лише натякнув на можливість, але ми повинні продумати це самі.

обожнюю антиутопії, але оскільки читала Гакслі після "1984", то цей текст здався нуднішим. але в будь-якому випадку вартий прочитання.

Я не фанат антиутопій. Цю книгу хотів почитати чоловік і ми взяли її в бібліотеці. Спочатку було нічого не зрозуміло, багато дивної термінології і до неї навіть не було пояснень😟 Потім стало читати простіше і устрій світу став зрозумілішим. Кінцівку запороли повністю. Але давайте по черзі. Це світ в якому кожна людина на своєму місці. Її з самого початку роблять дурною для роботи без розуму і розумною для високих посад. Тут немає сімейних зв'язків і моногамних стосунків. Інтимна близькість не табу, а отримувати задоволення дітей навчають з дитинства. Усі правила і життєві цінності прививають з допомогою гіпнотичного навіювання під час сну. Тут існує поселення, яке прогрес обійшов стороною і Дикун звідти потрапляє у сучасний світ. Потім сюди додали Шекспіра, Бога та самобичування, лінії персонажів до кінця не закрили і кінцівку зробили ні про що. Була рада дочитати цю книгу і сумно, що така гарна задумка з'їхала до такого жахливого рівня. Дуже раджу подивитись серіал за цією книгою. Він набагато сучасніші і цікавіший. Персонажів підібрали чудово і кінцівка доволі непогана, розвивали героїв як треба і довели до кінця головний задум твору.

Бадьора антиутопія про те, до чого в майбутньому прийде суспільство споживання. Люди тут з‘являються з пробірок і їх від народження програмують на ту чи іншу суспільну роль. Всі однакові. Всі щасливі. Всі належать всім. Ніхто ні про що не розмірковує. Ніхто нічого не прагне. Але в світі й досі є резервації, де життя збереглося у знайомій нам формі - хоча і там не без перехилів у бік надмірної моральності та релігійності. І, звісно, ці два світи одного моменту зустрінуться. *** Це історія, де, на мій погляд, немає позитивних персонажів і багато викривленої логіки та моралі. З міцним наркотичним присмаком і легкими сценами 18+. Трохи наївна, максималістська і притягнута за вуха, бо ніби показує суспільство, до якого ми впевнено прямуємо, та як на мене - надто перебільшено. А втім, історія цікава саме через ці перебільшення. *** У мене склалось стійке враження, що автор дуже сильно не любить людей😅 В книзі багато сатири, зневаги і відвертого висміювання суспільства в цілому і окремих особистостей в ньому. Таке собі Чорне дзеркало😁 Стиль в автора досить специфічний, уривчастий, часом складний, та не надто. Книга взагалі позбавлена емоцій (хоча трохи натяку на них є). Та на диво мені сподобалось, бо це міцна традиційна антиутопія, цинічна і жорстка. Жодної ванілі, жодних пом‘якшень, жодних компромісів.

Не хочу я зручностей. Я хочу Бога, поезії, справжньої небезпеки, хочу свободи, добра та гріха. - Інакше кажучи, ви потребуєте права бути нещасним. У цій книзі описаний настільки жахливий світ, що я часом просто відривала очі від книги і вимовляла вголос: "Який жах!". Людей роблять , як деталі на фабриці, інститут сім'ї зруйнований повністю, ніякої моралі, ще всі перебувають під впливом деякого наркотика - соми і позбавлені можливості тверезо і об'єктивно оцінювати ситуацію. І при цьому всі впевнені – світ прекрасний! Всі щасливі! Ніколи люди не мали такого щастя, як зараз! А найжахливіше те, що людям властиво наближатися до такого способу життя. Хіба в наш час люди не уникають реальності за допомогою алкоголю, наркотиків, віртуальної реальності? Хіба не знищується мораль? Людям легше належати всім і одразу, ніж бути вірним комусь одному. І навіть зараз серед нас є люди, які замість того, щоб боротися з труднощами, виховувати силу духу та характер у собі – краще тікатимуть, вдаватиме, що нічого не відбувається. - Чи доводилося тобі відчувати, - дуже повільно заговорив Гельмгольц, - ніби в тебе щось таке хоче проявитися? Ніби якась особлива сила пропадає в тобі марно, наче річка стікає вхолосту, а могла б крутити турбіни ...? І ці слова вселяють надію! У людині є якась сила, то людське, що робить нас людьми, ось такими Дикунами, яким постав перед нами Джон, усередині якого вирує бажання жити "нецивілізовано", подалі від дивного нового світу. Як підсумок, хочеться згадати слова з антиутопії Джорджа Орвелла: Якщо ти в меншості - і навіть наодинці, - це не означає, що ти божевільний. Є правда і є неправда, і, якщо ти тримаєшся правди, нехай наперекір усьому світлу, ти не божевільний.